No Brasil todos conhecem a sereia, um espírito das águas representado por uma mulher bonita com cabelos compridos e cauda de peixe. Os povos eslavos também acreditavam em muitos deuses e outros personagens misteriosos. Um deles é a mávka (мавка), a criatura da floresta na imagem de uma moça linda e alta, com cabelo longo esparramado pelos ombros e enfeitado com flores. Sua roupa é fina, transparente, envolvendo todo o corpo. Seus olhos são rápidos e brilhantes. As mávkas parecem garotas mas na verdade elas não têm corpo nem alma. Por essa razão também não têm sombras e quando correm pela grama nem uma única folha se move sob os seus pés.
A palavra “mávka” (мавка) – ou ainda na opção “návka” (навка) – vem da palavra do idioma eslavo antigo “navy” (навь), que significa morte, corpo-morte. Havia uma crença de que as mávkas eram as crianças que morreram sem terem sido batizadas.
As mávkas faziam os viajantes perderem seu caminho e podiam levá-los ao pântano perigoso. As pessoas acreditavam que se um rapaz gostasse de uma mávka, ela o atraía para dançar e fazia cócegas nele até ele morrer. Mas se alguém desse de presente a ela um pente para os cabelos, ela poderia ajudar na solução de problemas e atender a determinados pedidos.
Mas nem só de traços negativos viviam as mávkas. Elas também eram consideradas grandes videntes, que sabiam de tudo, e por isso as pessoas as tratavam com respeito, especialmente na época da Festa Verde. Era a ocasião em que as pessoas levavam para elas o pão da oferenda e o colocavam no campo. Havia a crença de que elas, juntamente com outros espíritos campesinos, contribuíam para a fertilidade da terra, para a abundância da colheita e para a proteção dos campos. As pessoas acreditavam que, na primavera, assim que a neve começasse a derreter, todas as noites as mávkas plantavam flores na clareiras. E quando tudo se tornava verde e florido, elas corriam pelo gramado, colhiam flores, balançavam-se nos galhos como num berço, rolavam nos campos de centeio, teciam grinaldas de flores e dançavam. Onde elas dançavam, tudo crescia mais e melhor.
Estas criaturas mitológicas são descritas em várias obras da literatura ucraniana. Um bom exemplo é o poema dramático “Canção da Floresta” da poetisa Lesya Ukrainka (Леся Українка), em que a mávka é personagem principal. Mykhailo Kotsiubynsky (Михайло Коцюбинський) e Ivan Frankó (Іван Франко) também escreveram obras tendo as mávkas como personagens.
Загадковi мавки з українських легенд
У Бразилії всі знайомі з русалкою, що є духом води в образі прекрасної дівчини з довгим волоссям та риб’ячим хвостом. Слов’янські народи також вірили у безліч божеств та інших загадкових персонажів. Один з них – мавка – лісова істота в образі гарної дівчини високого росту з довгим розпущеним волоссям, що спускається на плечі і заквітчується квітами. Одяг їх тонкий, прозорий, спадає по тілу. Мають швидкі, блискучі очі. Спереду виглядають як дівчата, а насправді не має в них ні тіла, ні душі. Через те немають вони і тіні, а коли бігають по траві, то вона під їхніми ногами не хитається.
Слово «мавка», або є ще варіант «навка», походить від старослов’янського «навь», що означає сметь, мертве тіло. Існувало повір’я, що мавками ставали маленькі діти, які померли без хрещення.
Мавки збивають зі шляху мандрівників. Можуть завести їх у небезпечне болото. В народі вважалось, що якщо хлопець вподобає собі мавку, то вона заманює до танцю і може залоскотати до смерті. Але якщо їй подарувати гребінець для волосся, вона може навіть допомогти з деякими вашими проханнями.
Але крім негативних рис, у народі мавки також вважалися великими провісницями, знали про все на світі, а тому люди до них ставились з пошаною, особливо на Зелені свята. Люди приносили їм жертовний хліб і клали на ниву, бо вважалось, що це вони разом з іншими польовими духами сприяли родючості полів та захищали від всього злого. Люди вірили, що навесні, як тільки починає топитись сніг, мавки вечорами засаджують прогалини квітами, а коли все зазеленіє і розцвіте на довкіллі, бігають по травах, рвуть квіти, гойдаються на гілках дерев, мов у колисці, викачуються в житах, сплітають вінки і танцюють. Там, де вони танцюють, трава росте краще і густіше.
Ці міфологічні істоти описані і в українській літературі. Так, наприклад, мавка є головним персонажем драматичної поеми Лесі Українки «Лісова пісня». Також про мавок писали Михайло Коцюбинський та Іван Франко.
Este artigo foi escrito por Anna Prosiuk.
Professora de idioma ucraniano e russo no Clube Eslavo desde novembro de 2015.
Onde fica a escola e horário de funcionamento ?